Казки та оповідання, спрямовані на формування здорового способу життя

Порятунок Діда Мороза

На вулиці був сонячний, але морозний день. Всі дітлахи очікували Нового

Року. Вони знали, що саме цієї зими в них буде надзвичайне свято, адже вони весь

рік дуже гарно і старанно себе поводили і сподіваються на чарівні подарунки.

Але на іншій стороні світу, десь у Лапландії, Дід Мороз був зовсім іншої

думки стосовно цього Нового Року. Він надзвичайно тяжко захворів і хоч як би

йому не хотілося злетіти в небо на своїх несамовитих санях (якій йому на днях

подарував американський Санта Клаус), він не міг навіть встати, щоб спекти собі

улюблених млинців з бананами.

Але ось одного дня з чарівного лісу в гості до Діда Мороза прибіг Зайчик-

Вуханець.

- Дідусю, дідусю, що це з вами трапилося, - запитав зайчик. – Якийсь ви

блідуватий. Захворіли чи що?

- Ой, Вуханчику, і не питай... Захворів старий Морозенко, вже зовсім не те

здоров’я.

- От я й думаю, щось тут не те трапилося! Бо бігаю вже третій день біля

вашого будиночку, а вас все не видно і не видно. І дров вже не рубали давненько.

- Та які там дрова, – мовив Дід, – я ледь дихаю. Ой, зайчику, якщо тобі не

важко, спечи-но мені млинців з бананами. А то цілими днями не їм, а так вже

хочеться, так хочеться, – промовив Мороз і зайшовся страшенним кашлем.

- Е ні, Діду, - схвильовано вимовив Вуханець, - які там банани, Вам лікуватися

потрібно. Новий Рік на носі.

І не чекаючи, що на це мовить Морозенко, Зайчик скочив на двір і попрямував

до лісу. Там вже напевне хтось знає, як допомогти Діду.

Біг, біг Вуханець і згадав, що у Ведмедика є мед, а він такий же смачний і

лікарський. Побіг.

Але не довго Зайчик гаявся, збудити Ведмедика було так важко, як кота

викупати. Не вдалося нічого бідоласі. Побіг він до Бджілки-Трудівниці.

- Бджілочко, Бджілочко, - прокричав Вуханець, - Бджілочко, пробачте, що я до

вас так невчасно, але мені дуже потрібна Ваша допомога. Дід Мороз захворів…

- Як захворів? - заверещала Бджілка виглянувши зі свого вулика.

- Так захворів, - продовжував Зайчик, - і йому потрібна допомога. Чи не

будете Ви такі люб’язні дати Діду трохи меду, щоб він оклигав.

- Звичайно, звичайно, чого питаєш? На, бери мед, а полечу до Кози, попрошу в

неї молока.

Так вони і зробили. Зайчик побіг, а Бджілка полетіла, і разом з нею розлетілася

по всьому лісу новина про те, що Нового Року не буде – захворів Дід Мороз.

І вже за хвилину в хатинці Діда зібрався весь ліс. Морозенко лежав у ліжечку й

пив своє тепленьке молочко з медком.

- Ой, дякую вам, друзі, за допомогу, мовив Морозенко. – Якби не ви, то лежав

би я ще три тижні і не побачили б мої дітлашки Нового Року.

- Якби ти не захворів, то все було б гаразд, – мовив схвильований Вуханець.

- А що ж потрібно робити старому діду, щоб не захворіти?

- Вдягатися по погоді, - мовив Вуханець, - а не рубати дрова в одній сорочці,

коли на вулиці сорокаградусний мороз.

- Гарно їсти, - сказала Лисичка, - щоб набиратися сил і покращувати свій стан.

- Їсти багато вітамінів, мед, фрукти, овочі, - вигукнула Коза, - і пити молочко.

Все це не дасть тобі захворіти.

- Займатися спортом, - мовив Вовк, - обов’язково вранці робити зарядку і

бігати.

- Не робити нічого такого, що погіршує стан здоров’я, - сказала Мудра Сова.

- Не спати на холодному, - сказав Віслючок, - бо це може викликати ще тяжчі

захворювання.

- І якщо вже захворів, - підсумував Вуханець, - то обов’язково звернутися до

лікаря, а не лежати в ліжечку й чекати, що хтось прийде. А якби я не забіг отак би й лежав.

Новому Року вже нічого не загрожувало, як і здоров’ю Діда Мороза. І сьогодні

всі мешканці ліса були задоволені тим, що допомогли дідусеві й дали йому

зрозуміти, що зберегти своє здоров’я може лише він, і зробити це надзвичайно

легко, потрібно лише дотримуватися порад мешканців лісу.

Цей вечір всі провели в хатинці Діда Мороза, пили чай, їли млинці з бананами

й допомагали дідусеві розкладати по мішечкам подарунки для дітей. АДЖЕ

ЗАВТРА НОВИЙ РІК!!!

Як стати здоровим

Б А Й К А

Як здоровим бути хочеш, –

Байку вислухай охоче.

Якось кволий Жук промовив:

„Дуже хочу буть здоровим”.

І подавсь в кущі ожини

Сповістить братам новину.

„Гей! жуки! Хто вміє чути!

Мрію я здоровим бути!..”

(Так ходив він цілу днину:

Розважав жуків й ожину).

Сонце вже скотилось з неба –

Вже Жукові й спати треба.

Зажурився. Сів на гриб.

Й нумо плакать: „Всім набрид!..

А багато ж натрудився:

Набалакав, находився...

Крізь ожину всю продерся –

Колючками весь подерся.

А здоров’я – не спіткало:

Натомивсь – геть сил не стало!..

Тяжко ж нам, жукам чудовим,

В цьому світі буть здоровим!..”

Може б довго плакав Жук,

Та озвався мудрий Крук:

„Кажеш, хочеш буть здоровим?

А що робиш (крім розмови)?

Щоб здоровим, друже, стати,

Слід не просто розмовляти;

Тут бажання, Жук, замало,

Щоб здоров’я враз настало!..”

Щоб буть дужим, - не вагайся –

Про здоров’я більш дізнайся.

Й знай: крім рішення й надії,

До здоров’я ведуть

д і ї.

Правильне життя

У якомусь-то краї, а в якому – не пам’ятаю, жила собі Квіточка. В неї було

гарне вбрання, яке складалось із семи пелюсток, сім пелюстків – сім кольорів.

Ось одного чудового ранку, коли наша Квіточка ще спала, до неї завітала

тітонька Лінь.

Вона була така приємна, ввічлива, улеслива. Вона загортала Квіточку-

семицвіточку в ковдру і шептала їй на вушко: «Люба, спи, ну навіщо тобі вставати

так рано, робити якусь ранкову зарядку, вмиватись, чистити зуби? Ну кому це

потрібно?! Не вставай, поспи ще трошки, поспи…» І Квіточка-семицвіточка,

піддавшись доводам Ліні, повернулась на іншій бік і заснула. А прокинувшись,

навіть не помітила збляклої пелюстки у своєму вбранні. Вставши, Квіточка-

семицвіточка вирішила приготувати собі сніданок, а тітонька Лінь тут як тут:

„Покинь ти це дурне діло, стільки часу втрачати, з’їси бутерброд та й по годі по

тому!». Квіточка так і зробила, але знову не помітила, як ще одна пелюстка

втратила своє яскраве забарвлення.

І ось стала наша Квіточка товаришувати з тітонькою Лінню: рано не встає,

зарядку не робить, не вмивається, зуби не чистить, дім не прибирає. А посуду в неї

брудного назбиралось, у-у-у-у...

Одного дня, коли все на сонці вигравало і виблискувало чудовими барвами,

наша брудна, невмивана, голодна та похмура Квіточка-семицвіточка пішла на

прогулянку. І що б Ви думали, зустріла свою давню знайому, таку ж Квіточку, а та

прекрасно виглядає, така гарна, чистенька, пелюстки блищать кожна по-своєму,

навколо розноситься прекрасний аромат. Подивилась на себе наша Квіточка-

семицвіточка і соромно їй стало – брудна, пелюстки зім’яті, колір втратили, не

блищать, а аромат…зовсім не той, що був колись.

„Ну ні, - подумала Квіточка, - так більше не буде: вижену Лінь зі свого дому і

почну правильне життя!”

А Ви думаєте правильно - це як?

Казка про Яблучко

Яскравий сонячний промінчик освітив зелене листя молодої Яблуньки. Від

яскравого світла Яблунька помружила очі, позіхнула і нарешті прокинулась,

потягнувшись своїми гнучким гарним гіллям до сонечка.

Сьогодні був незвичайний, майже казковий день – День Народження

малесенького Яблучка. Воно визирнуло з-за листочка і його побачив світ! Яблучко було з червоненьким боком, яскраво-зелененьким листочком на голівці, а в середині в нього зріли здорові міцні кісточки.

Яблучко відкрило очі, огляділось і побачило навкруги безліч всього цікавого.

На гілках його Мами-Яблуньки висіло багато різних яблучок, які, між тим, дуже різнились між собою. Одні вражали своєю красою та розмаїттям: були великими й маленькими, соковитими, різнокольоровими; а інші – безбарвні, іноді навіть чорні, зів’ялі, непринадні.

Яскраві здорові яблучка раділи життю, співали пісеньок сидячи на своїх

гілочках, танцювали, жваво підстрибуючи серед яскравого зеленого листя. А інші,безбарвні, самотньо висіли поодаль, а іноді, зриваючись з гілля, падали у траву і назавжди в ній губились.

Маленьке Яблучко дуже здивувалось тому, що побачило. Воно вирішило

запитати у Мами-Яблуньки, чому все так, чому всі яблучка такі різні:

- Матусю, матусю, скажи-но мені! Я роздивлялось світ, роздивлялось своїх

братів та сестер. Чому дехто з них має такий тьмяний колір, хоч більшість – яскраві та веселі?

Мама-Яблунька пригорнула малюка до себе і почала розповідати:

- Малюк, ти повинен знати, що у житті кожного яблучка є місце небезпеці.

Адже поруч з нами живе Банда Маленьких Хробачків… Вони галасують з ранку до темної ніченьки, сваряться, глузують один з одного, а також чіпляються до яблучок, до твоїх братів та сестер.

- А як це... чіпляються? – здивувалось Яблучко.

- Вони обіцяють веселе та щасливе життя, підбурюють до різних недобрих

вчинків… І ті, хто погоджуються товаришувати з ними, назавжди можуть втратити свою молодість, здоров’я та красу.

Маленьке Яблучко мовчки слухало маму, адже йому зовсім не хотілось

втратити свої яскраві кольори та впасти у темну траву.

- Тільки розумні та впевнені яблучка можуть побороти Банду Маленьких

Хробачків та не пустити їх у своє життя. Все у твоїх руках, Малюк, - закінчила

свою розповідь Мама-Яблунька.

Джу і Дзі

Про невиліковну хворобу бджілки Дзі знали вже всі у маленькому

затишному містечку Рій. Всі глибоко співчували і намагались допомогти. Її

сім’я запрошувала наймудріших лікарів. Але ніхто з них не був в змозі

зарадити біді. Батькам Дзі було надзвичайно гірко і боляче спостерігати, як на

їх очах поволі помирає донька. Ззовні у неї не було помітно ніяких ознак

хвороби, однак та, з нахабно-зверхньою, непереможною посмішкою поїдала

Дзі з середини…

Ласкаве сонечко постукало у віконця жителів містечка Рій. Всі вітали

новий день. Тільки в домі маленької Дзі ніхто не помітив приходу нового дня,

бо вночі ніхто так і не зімкнув очей, лише прихід сусіда трішки отямив і

повернув їх до реальності. Сусід повідомив про те, що в Рій приїхав жук-

знахар, який розумівся на лікуванні. Батьки Дзі вже давно втратили віру у

зцілення дитини і не сприйняли надто серйозно цю звістку. Але бажання

зробити все можливе і використати бодай найменшу можливість змусило їх

запросити жука-знахара оглянути Дзі. Під час огляду хворої бджілки обличчя

жука ставало все серйознішим. „Їй допоможе лише одне – хатинка з трьох

сніжинок”, – сказав він і зник у темряві...

Всім одразу ж захотілося допомогти батькам бідної бджілки, оскільки ті

вже не мали змоги купити сніжинок. Але які б дорогі і розкішні сніжинки не

приносили сусіди, вони зразу ж танули над Дзі, а тому і не лікували її. А з

сніжинками танула і надія на видужання...

В усіх знову опустилися крильця…

Але якоюсь дивною та загадковою залишалася порада жука для Джу –

друга Дзі. Він був її справжнім другом. Дзі йому дуже подобалась, але Джу

боявся розказати їй про свої почуття. Дзі помічала дивакуватість в поведінці

Джу та не знала як з ним про це поговорити. Захворівши, тим більше

вирішила не докучати. Спостерігаючи, як тане маленька бджілка разом із

сніжинками, Джу відважився на неймовірний крок – полетіти в Країну Вічної

Криги. Ця ідея була надто небезпечною, адже там він міг загинути сам. Але

його почуття були такими гарячими, що їх не зміг би подолати жоден сніговий

буревій. Джу летів і летів, ніщо не могло зупинити малого сміливця.

Раптом він побачив ліс без жодного листочка і зрозумів, що Країна Вічної

Криги вже близько. Хоч втома тягнула крильця до землі, і здавалося що сили

його покидають, та бажання якнайшвидше дістатись до сніжок перемогло

думку про відпочинок. Джу пролітав над чорними і сірими, з незграбними

руками-гіллям, деревами. Він летів вже досить довго, але кінця лісу все не

було. Проходив час. Джу все більше залишали сили, він летів все нижче і

нижче, аж поки, зачепившись за гілля не впав додолу, втративши свідомість.

Коли Джу відкрив очі, побачив лише чорне величезне коріння дерев. “Де це я і

куди летіти до Країни Вічної криги? ”- промайнула думка. Та раптом Джу

почув голос, який звертався до нього:

- Чим я можу допомогти тобі?

- Скажіть, будь-ласка, як дістатися до Країни Вічної Криги?

- А навіщо тобі?

- Мені потрібно дістати три чарівні сніжинки, які б врятували мою подругу

Дзі.

- Але мені здається, – відповів невідомий, - що допомога зараз найбільше

потрібна тобі.

- Ні! Ні! Скажіть, куди летіти до Країни Вічної Криги, я трішки відпочину і

полечу, адже Дзі помирає і я повинен допомогти їй, чого б мені це не коштувало.

- Ти дивний Джу, відважний, сильний, наполегливий, здатний пожертвувати

своїм життям заради спасіння подруги - люди це називають коханням… Гаразд, я дам тобі три сніжинки і нектару з квітів, що додасть тобі сил.

Джу здивовано поглянув туди, звідки долинав незнайомий голос і впізнав

жука-знахара. Жук тримав три звичайнісінькі сніжинки і квіти. Джу взяв усе і

навіть не встиг подякувати, бо жук знову зник безслідно.

Джу одразу ж вирушив в дорогу. Перешкоди, які йому доводилось долати

на шляху додому, вже не здавались страшними, так як додавала сил думка про

можливість видужання Дзі.

Маленька Дзі майже не відкривала очей, а лише важко дихала. Коли

батьки зустріли Джу із сніжинками, вони навіть не зраділи, бо вже

примирились з думкою про смерть своєї єдиної дитини і втратили віру в її

порятунок. Та Джу це не зупинило. Він швидко склав сніжинки над Дзі, як

навчив його жук. Стан хворої бджілки не змінився, вона не розплющувала

очей і важко дихала. Та всіх здивувало те, що сніжинки не танули…

Два дні пролежала Дзі під сніжинками і раптом, на ранок третього дня її

очі розплющились. Це вже не були очі хворої. Вони випромінювали радість,

життя, натхнення. Жовті і чорні смужки на черевці Дзі набули яскраво-

насиченого забарвлення. Її крильця випрямились і на них заграли тисячі

сонячних промінчиків. Почувся легенький глухий звук від падіння сніжинок.

Це маленька Дзі вже злітала, описуючи в повітрі чарівні кола. Джу, який всі

ці дні був поруч з нею, прокинувся. Він злетів до Дзі і вони поєдналися у

щасливому танці...

Неймовірна звістка облетіла всіх: ”Дзі видужала!” Ніхто не міг

зрозуміти, як звичайні сніжинки допомогли одужати Дзі. Лише вона розуміла,

що в цих сніжинках була непереможна сила кохання. Адже саме воно і

вилікувало її.

Дзі вирішила не залишати сніжинок у себе, а відправити у світ, щоб

вони, переходячи з рук в руки, розповідали усім про неймовірну історію і

дарували віру в кохання та його величезну силу.

Шкільні змагання

Мишко прокинувся зранку у піднесеному настрої. Він швидко схопився з

ліжка і вже чистив зуби у ванній кімнаті, коли мама зайшла будити його.

– Ти чому це так рано прокинувся сьогодні? – запитала вона, не помітивши

його у ліжку.

– Сьогодні у школі будуть змагання. І вчителька сказала, що хто дійде до

фінішу, тому відкриється шлях до щасливого життя.

– Шлях до щасливого життя? – перепитала мама, – Цікаво, і що ж це може

бути?

– Ще не знаю, але це – основа для успіху в майбутньому, – швидко й радісно

говорив Мишко, витираючи обличчя рушником.

Він швидко одягся, поснідав і, подякувавши мамі за смачний сніданок,

подався до школи.

Йдучи вулицею, він думав, що ж може бути основою щастя. «Звичайно це –

гроші», – подумав він, побачивши на зупинці розкішне авто, біля якого стояв

дорослий чоловік і розмовляв з кимсь по мобільному телефону. «От класно!» –

подумав Мишко і, задивившись на бізнесмена, мало не збив з ніг молоду дівчину,

яка кудись шалено поспішала. На плечі у неї була велика сумка, а в руках вона

тримала папку з безліччю папірців. «Студентка напевно», – промайнуло в думках, - «От добре мати вищу освіту. Вивчиться вона, піде на роботу, стане професіоналом,

а згодом у неї також з’являться гроші і вона зможе купити собі авто і мобільний.

Отже, щоб гарно заробляти, потрібно вміти щось дуже добре робити. А до цього

треба закінчити школу, значить я на правильному шляху» – Мишко посміхнувся

сам собі і закрокував ще швидше.

А біля школи вже робилось щось неймовірне. Всі учні п’ятих класі з

нетерпінням чекаючи початку змагань, сперечались між собою, що ж може стати основою для всього. Мишко приєднався до гурту і почав розповідати і про свої ідеї щодо щасливого майбутнього. Але ось з’явилась вчителька і запросила всіх до актової зали.

– Зараз ми, – заговорила вона, коли всі нарешті зібрались і заспокоїлись, –

виберемо по одному представнику від кожного класу і саме ці учні будуть

учасниками на змаганнях. Всі інші мають право підказувати своєму однокласнику правильні відповіді і активно вболівати за своїх.

Спершу Мишко трохи розчарувався, що, можливо, йому й не пощастить

брати участь у змаганнях, але потім подумав, що він і його клас – одна команда,

тим паче, що можна буде робити підказки. «Один – за всіх, і всі – за одного», –

подумав він і заспокоївся. Але після жеребкування виявилось, що саме Мишко

буде представником від свого класу.

– Отже, – промовила вчителька, коли учасники зайняли свої місця біля

старту, – Розкрию вам таємницю, що є основою щасливого майбутнього. Те, що

допомагає нам вчитись, те, що допоможе нам здобути гарну професію і створити в майбутньому сім’ю – це, любі мої, наше з вами здоров’я. Адже коли людина хвора, вона бажає лише одного – швидше одужати. Той, хто сьогодні дійде до фінішу, знатиме про складові здоров’я і про те, що треба робити, щоб бути здоровим.

Правила такі: учень, який говорить правильно про те, що саме робить його

здоровим, робить два кроки вперед, хто погоджується з ним – один крок і ті, хто говорить не вірно, залишаються стояти на місці. Зрозуміло? Тоді починаймо!!!

Кожен клас почав підтримувати своїх, активно плескати в долоні та

вигукувати різні підбадьорюючі слова, а учасники тим часом думали.

Першим озвався Сашко з 5-Б:

– Відсутність шкідливих звичок, таких, наприклад, як паління чи вживання

алкоголю.

– А я не погоджуюсь, – заперечив ще один учасник Сергій, – Викурена

цигарка заспокоює нерви і наші нервові клітини не руйнуються, а ще вона втамовує голод.

– Але що в цей час терплять твої легені, – втрутилась вчителька, – смола, що

міститься у сигареті, осідає у них і їм стає важко дихати, а серце, якому стає важко битись, а печінка, клітини якої руйнуються? І взагалі, паління може викликати таке захворювання як рак легень. Невже це корисно для твого організму?

Сергійко хвильку подумав і сказав «ні», а також зробив крок вперед

– Здоров’ю також допомагаєш, коли чистиш зуби, миєш вуха і взагалі часто

приймаєш душ, - сказав Мишко і, розуміючи, що це справді на користь здоров’ю, зрадів і зробив два кроки.

– Так, вірно – сказала вчителька.

Всі погодились і тепер першими були Сашко та Мишко.

– Також це чистота нашої оселі. Потрібно прибирати в кімнатах витирати

пил, - сказала Оленка.

Знову вірно і знову трохи ближче до фінішу.

– А ще – це чисті продукти, які потрібно мити перед тим, як з’їсти, - вигукнув

Мишко і зробив ще два кроки вперед. Тепер він був на один крок попереду Сашка.

Але той враз крикнув:

– Ще треба робити зарядку, - і вони знову зрівнялися з Мишком.

Було зрозуміло, що хто зараз скаже правильне твердження, той і отримає

перемогу. Вболівальники голосно оплесками і вигуками імена двох призерів і

раптово Мишко згадав ще одне:

– Це спорт! Потрібно займатись спортом, - крикнув він і був за межею

фінішу.

– Ура, ура – кричали всі його однокласники.

Вони підбігли до нього і почали його обнімати і вітати з перемогою.

Вчителька також потисла йому руку і похвалила за добрі знання. Настрій в усіх був чудовий і Мишко був дуже задоволений, але найголовніше і найцінніше, тепер він знав про те, як бути щасливим у майбутньому, як отримати вищу освіту, за допомогою чого заробити гроші на авто і мобільний, а головне – це те, що він знав, як зберегти своє власне здоров’я – основу для всього, що може бути важливим.

Чудесне перетворення

Ви мабуть знаєте, що наша країна займає лише невеличку частину поверхні

планети Земля і що на цій поверхні існують десятки інших країн. Люди в цих

країнах інші, вони навіть говорять на інших мовах.

Але є в нашому світі такі слова, які зрозумілі всім і які особливо цінуються

всіма людьми на Землі. Для цих слів не існує кордонів, не мають значення країни та відстані. Кожне з цих слів є дорогим для людини. Однак, не дивлячись на високу цінність, цим може володіти не кожен.

Однією з таких цінностей є ЗДОРОВ’Я.

Історія, про яку ми вам розповімо, відбулася в одній з маленьких країн, які

загубилися на світовій мапі. У маленькому містечку на березі моря жили дві веселі сестрички. Вони були життєрадісні, щирі, любили оточуючий світ і ніколи не сварились.

Кожного ранку вони прибирали свою постіль, бігли до ванної кімнати,

вмивалися, чистили свої білесенькі зубки, готували собі легкий сніданок, який

частіш за все складався з різних овочів та фруктів. Вони дуже цінували своє

здоров’я, яке давало їм красу та активність, можливість кожного ранку посміхатися сонечку навіть тоді, коли воно ховалося за хмарами.

Ще колись давно, коли дівчатка були зовсім малесенькими, вони слухали

оповідки своєї прабабусі, яка розповідала їм стародавні казки та легенди про країну Здоров’я, до якої всі прагнуть потрапити. Жити в цій країні цікаво та весело, але втратити можливість проживати в ній дуже легко. Це трапляється з тими, хто перестає цінувати себе, нехтує своїм здоров’ям і дуже швидко його втрачає. Тоді все навкруги тм’яніє і губить свій сенс.

Отож змалечку дівчатка дбали про своє здоров’я та про здоров’я одна одної.

Підіймали одна одній настрій, прасували одяг, якщо раптом одна забували помити руки перед їжею, то інша відразу ж нагадувала про це.

У сестричок було багато друзів, які також були здоровими та веселими, тому

що піклувались про себе та про один одного. Але була в цій компанії одна

дівчинка, яку звали Дарлі. Вона постійно сміялась над життям сестер. Дарлі

говорила: „Я, на приклад, зуби ніколи не чищу, але ж вони не випали! Ну то й що, що не білі, але вони є! І вуха я так часто не мию! Навіщо? Повз них же ще нічого не пролетіло!” І ніякі доводи сестер не змогли переконати дівчинку, що вести здоровий спосіб життя дуже класно, вона не хотіла й чути про те, що здоров’я – найвища цінність.

Одного разу, гуляючи на вулиці, сестри з подругами помітили, що до

сусіднього дому під’їхала велика машина з речами. Скоро дівчатка дізнались, що їх новими сусідами буде родина: батьки і хлопчик, їх одноліток. Хлопця звали Дюк.

Дарлі він відразу дуже сподобився. Вона стала частіше заходити до сестричок,

приносила фрукти, які сама не їла, та весело посміхалась Дюку, заглядаючи через паркан до сусіднього двору.

Одного разу сестри вирішили влаштувати вечірку. Дюк також був у списку

запрошених. Дарлі готувалась до вечірки. Яскраво фарбувала очі та губи. Правда, волосся забула помити. Та то не біда, думала дівчинка. Ніхто цього й не помітить. І те, що на платті дві величезні плями, також здалось їй незначною дрібницею. Кому яка справа до її плаття!

І ось, насмілившись, вона підійшла до Дюка в розпал вечірки та запросила

його потанцювати. Дюк глянув на дівчинку та відсахнувся:

- Що? Танцювати з такою бруднулею!!?? Ні! Я з такими спілкуватись бажання

не маю. Подивись на себе! Ти неприємно пахнеш! В тебе брудне плаття та волосся , а ще ти дуже яскраво нафарбована!

Дарлі закрила обличчя руками і вибігла геть! Такого сорому вона ще не

відчувала ніколи!

Всю ніч вона проплакала. А вранці подумала: „Що ж це? Дюк спілкується з

усіма, окрім неї! Невже вона найгірша?” Наважившись, вона вирішила запитати у сестричок про причину того, що відбулося.

Сестри заспокоїли Дарлі та пообіцяли, що за мить вона сама знайде відповідь

на свої питання.

Вони дістали запашні мила та шампуні, полотенечко.

Через деякий час Дарлі стояла перед дзеркалом і не могла повірити в те, що

таке можливо! Її волосся стало густим-густим і дуже блискучим, обличчя

біленьким та й зубки побілішали, а маленькі нігтики на пальчиках поблискували перламутром.

Вдома Дарлі одягла новеньке платтячко, а інші речі обережно склала – вони

давно вже потребували гарного прання.

Коли Дарлі вийшла на вулицю, їй здалося, що не лише вона, а й весь світ став

набагато чистішим та світлішим! Раптом вона побачила Дюка! Він йшов їй на

зустріч разом з компанією друзів.

- Хто це? – почула Дарлі у себе за спиною голос Дюка, - від неї так добре

пахне!

- Здається, це Дарлі – хтось відповів йому невпевнено.

Так і не переконавшись в тому, що ця гарненька дівчинка і є Дарлі, вони

пройшли повз неї. А Дарлі побігла до сестричок.

- Дівчатка! – вигукнула вона з посмішкою, - дякую вам! Здається в мене

почало змінюватись життя. Більше ніщо не примусить мене повернутися до тієї

бруднюлі, яка з вами товаришувала раніше!

А Дюк тим часом збирав букет у своєму саду для найкрасивішої дівчинки, для

нової Дарлі.

Увечері, на березі моря Дюк протягнув Дарлі квіти і тихо сказав:

- Ти стала зовсім іншою! Я навіть не впізнав тебе... Виявляться, я зовсім тебе

не знав. Вибач, що тоді образив тебе на вечірці!

- Ні-ні! – заперечила Дарлі, - я дуже вдячна тобі та дівчаткам! Я змінилась

завдяки вам та завдяки Здоровому способу життя! Тепер я буду цінувати те що

маю!

- А що це таке – Здоровий спосіб життя? – запитав Дюк.

- Давай-но я розповім тобі....- посміхнулась Дарлі.

І довго-довго дві фігури сиділи на березі моря, схилившись одна до одної, та

тихо про щось говорили.